Топ за месяц!🔥
Книжки » Книги » Классика » За чашкою Чаю… - Владислав Вікторович Манжара 📕 - Книга онлайн бесплатно

Книга За чашкою Чаю… - Владислав Вікторович Манжара

25
0
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу За чашкою Чаю… - Владислав Вікторович Манжара полная версия. Жанр: Книги / Классика. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст произведения на мобильном телефоне или десктопе даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем сайте онлайн книг knizki.com.

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 2 3 4 5 6
Перейти на страницу:
побачив її. Та сама дівчина, що вчора сиділа в ресторації, зараз стояла на зупинці.

«Зараз треба точно підійти».

Зібравши всю свою волю, він попрямував до неї, рішуче налаштований у своїх діях. Але вони так і не поговорили. Коли між ними залишалось декілька кроків, дівчина підняла руку, щоб автобус зупинився і заскочила в нього. Чоловік провів автобус поглядом та пішов далі.

День пройшов чудово. Звіти здані вчасно, начальник задоволений роботою. Час проведений з користю та задоволенням. Та в думках чоловіка в цей день могло бути більше задоволення.

Він вже був на першому поверсі, збирався до дому. Надів капелюх та розвернувся до дверей. Через них якраз хтось пройшов і дуже грюкнув дверима. Напевно, хтось з новеньких не знав, що довідник дверей заламаний і двері треба притримувати.

Чоловік вийшов з головних дверей на вулицю. Погода була чудова і дорога до дому обіцяла бути приємною. Він вже зробив кілька кроків, і в цей момент побачив її. Ту ж дівчину, яка знову чекала на автобус. Зараз він вже точно все зробить вірно. Чоловік йшов впевнено. Третій раз йти не впевнено ніяк не виходить. От він уже стоїть поруч з нею та типу «чекає на автобус».

– Доброго дня.

– І Вам доброго. – пішла секунда.

– Дозвольте поцікавитися, на який Вам автобус?

– 24 маршрут.

– Ви можете добратись до дому на 6 і 12 маршруті. Або сісти на 1 тролейбусний та зекономити.

– Ви шпигуєте за мною? Звідки Вам знати де я живу?

– Ні. Просто бачив Вас на зупинці не далеко від свого дому. А працюю Я в он-тому будинку. – чоловік обернувсь та вказав на багатоповерхівку.

– Клас. Я теж працюю в одному з офісів там. Я – Оксана. – дівчина протягнула руку.

– Сергій – він взяв її руку та, нахилившись, поцілував тильну сторону. Оксану здивували такі манери. Не часто можна зустріти таких чоловіків. – У Вас є вільний час? Чи не проти, якщо ми прогуляємось, а не поїдемо.

– Згодна. Я нещодавно в місті. Хотілось би його вивчити.

– З задоволенням проведу екскурсію.

Прогулюючись, вони розмовляли. Оксана переїхала з іншого міста. На жаль, причина була сумна, але дала їй можливість добре влаштуватись. Її тітка померла і єдина близька родичка була Оксанина мама. Було вирішено віддати все майно Оксані. Мати та вітчим жили за містом і не хотіли кидати свого господарства. Дівчина працювала дизайнером і була творча натура. Сергієві подобався збіг обставин, за яким вони працювали хоч і в різних конторах, але в одній будівлі.

Прогулянка виявилась чудовою. Сергій багато дізнався про Оксану. Дібравшись до дому, молоді люди домовились про наступну зустріч. Дівчині ще треба було попрацювати сьогодні, а завтра був вільний день. Тим паче, що екскурсія виявилась не цікавою. Мало місць, про які можна щось розповісти та показати, було на їхньому шляху. Завтра Сергій пообіцяв підготуватися. На прощання вони обійнялись.

Наступного дня вони зустрілись на тому ж місці, де розстались. На годиннику була друга година дня. Для початку, вони вирушили в зоопарк. Щоб не гаяти часу, Сергій замовив таксі. Свого авто в нього не було. Він не дуже любив кермувати. Час в зоопарку пролетів непомітно. Все-таки найкращий зоопарк в країні! Тварини жили в просторих вольєрах, повністю пристосованих до клімату, в якому повинні жити мешканці. За ними доглядали, як за титулованими особами. Але в Сергійовій уяві вони завжди були нещасні через те, що сиділи в неволі. Але сьогодні він не показував цього, щоб не засмучувати Оксану.

Після зоопарку вони пішли на пристань. На початку пірсу стояла гармата. Сергій сказав, що це 18-фунтова, хоча точно він не знав. Своїм видом вона нагадувала про бувалу велич судно-будівного міста. З пристані було видно корабельні, які вже давно не випускали кораблі. Пристань не могла похизуватися великою протяжністю, але закінчувалась чудовим затишним сквером, який був присвячений відомому поету. Сквер був огороджений стінами, які були розмальовані сценами з його творів.

Вже сутеніло і сонце, будучи низько над горизонтом, заливало червоним кольором хмари, які не кваплячись пропливали повз. Поступово сонце зовсім заховалось за горизонтом і відкрились нові краєвиди. Місто залилось світлом неонових вогнів та ламп розжарювання. Пара сиділа, звісивши ноги з кам’яних брил пристані. Вид нічного міста піднімав настрій обох. Це був маленький натяк на те, що життя продовжується з ними, чи без них, але продовжується і це круто!

Минуло кілька місяців. Чергова прогулянка підійшла до кінця. Стоячи біля зупинки, Оксана запитала:

– Чому ти ніколи не запрошуєш мене до себе? Ти вже був у мене вдома. А Я в тебе – ні.

Подумавши кілька секунд, Сергій відповів:

– Добре. Але в мене є одне запитання. Я вже кілька тижнів обдумую і готуюсь до цього моменту. – Сергій зупинивсь, повернувсь обличчям до Оксани. Оксана теж повернулася до нього і зустріла його глибокий, захоплений погляд. Погляд випромінював тепло і дівчина танула від нього, як шоколад в теплих пальцях. Сергій глибоко вдихнув, затримав на мить дихання і, все-таки, наважився сказати… – Ти згодна вийти за мене?

– Амм… це дуже важливий крок. Я так і не скажу… – Оксану це питання застало зненацька. В неї ще ніколи не було таких стрімких стосунків.

– Це важливий етап в житті. Я це розумію, але моє життя може по впливати на твоє рішення. А Я хочу, щоб воно було обдумане і «тверезе».

– Ми вже давно разом, і ти мені дуже подобаєшся і я навіть над цим якось думала… – В цей момент голові Оксани проносилась буря думок. Зважувались всі “за” і “проти”. Та його очі спокушували. Вона ніби дивилась йому в душу і бачила там лише чистоту. – Я згодна! Хоча, це і якось швидко. – Оксана всміхнулась. Вона знала, що з неприбраною оселею і розкиданими шкарпетками легко впорається, за ради такого чуйного і галантного чоловіка.

Вони піднімались ліфтом на останній поверх. Дівчина була здивована, коли він вставив ключ в щілину дверей для персоналу. «Інакше до мене не потрапити», – сказав Сергій та посміхнувся. Пара під’їхала на останній поверх. Двері ліфту відчинились і Оксана побачила простору чисту квартиру. Зала була з панорамними вікнами, з яких можна побачити все місто, на стіні – велика плазма. Між залою та кухнею стояла барна стійка. Диван був вдало вмонтований в підлогу. Здавалось, що це сходи. За цим підвищенням стояла вищезгадана барна стійка та простора кухня у з усілякими комбайнами, тостером, кавовою машиною та іншими витребеньками для витвору справжніх шедеврів.

1 2 3 4 5 6
Перейти на страницу:

Внимание!

Сайт сохраняет куки вашего браузера. Вы сможете в любой момент сделать закладку и продолжить прочтение книги «За чашкою Чаю… - Владислав Вікторович Манжара», после закрытия браузера.

Комментарии и отзывы (0) к книге "За чашкою Чаю… - Владислав Вікторович Манжара"