житті. Хоча я впевнений, що вона б не набула популярності. Звідси можна зрозуміти, в якій справжній антиутопії я живу, які її закони і якої правди вона боїться. Тут бояться книжки, в якій пацифісти — це герої, тоді як усі, хто чинить насильство, хто позбавляє волі, — це лиходії. Приховування правди це лиходійство. Ця подія мене сильно похитнула, від того стресу я не можу оговтатися і зараз. Це означає, що мені як письменникові, тепер після написання правдивої книжки, потрібно буде скласти рукопис і відправити його на полицю, де його ніхто не прочитає, або мені доведеться надрукувати цю книжку для одного себе. З чого починалася моя творчість, до того вона і прийшла. Тут пацифізм це єресь, а я є для цієї системи єретиком, тільки тому, що моя література розумна. Мої книги гранично правдиві й розумні. Тоді як правда і розумність тут піддається засудженню, забороні. І щоб цю книжку опублікували, я буду замилювати думки, що містяться в ній, затуманюючи правду. Що я відмовляюся робити під час написання своїх інших книг. Раз забороняється максимально правдива пацифістська творчість, то пацифістові залишається тільки мирно жити і бути для інших прикладом. До того ж на просторах інтернету я бачу, як зовсім не знайомі мені люди цитують мої пацифістські твори, отже, вони важливі для них, шкода тільки, вони рідко вказують авторство цих рядків. Але це не настільки важливо, головне щоб думка моя продовжувала жити і після мене.
Повертаючись до тієї релігійної книжки, в якій я побачив натяки на пацифізм, хоча цей літературний твір вкрай сюжетно слабкий і здебільшого деструктивний, що і виражається в деяких послідовників цього культу, все-таки зачатки розуму, проблиски геніальності в ній є, в тих кількох пацифістських рядках. Але я дізнався про ті рядки лише з тієї причини, що вона добре якісно пропіарена. Будь-яка книжка за належного маркетингового підходу буде чудово розповсюджуватися і навколо неї створюватимуться рольові ігри, що, загалом-то, і представляє із себе будь-яка релігія. Релігія — це коли навколо літературного твору утворюється рольова гра, в яку охоче грають за ролями і часом по ходу цієї гри заходять занадто далеко. І батьки чинять вкрай деструктивно, коли вони втягують своїх дітей у свої рольові ігри. Чи є пацифізм рольовою грою? Швидше ні, ніж так. У цій грі може бути тільки одне правило — ніякого насильства, а ігор, що складаються з одного правила, не так багато. Навколо пацифізму немає обрядів, одягу, немає містичних надлюдей, але є символи, наприклад пацифік, що висить у мене на шиї. Пацифісти це індивідуалісти, які не бажають чинити насильство і їм огидно все, що пов'язано з війною. Пацифісти це люди з певним моральним вибором. І мої книжки безумовно геніальні, вони кращі за будь-які містичні книжки. Мої книжки розповідають про миролюбність значно ширше, значно переконливіше. Рольові ігри постійно змінюють свої правила, одяг, культи поповнюються новими особистостями, новими назвами, словами. Але миролюбність пацифізму в усіх віках однакова. Просто людина відкидає насильство і все тут, нічого зайвого. Її можуть називати по-різному: пацифістом, миротворцем, миролюбцем, і водночас: слабаком, боягузом, дезертиром, зрадником, а людину чоловічої статі можуть назвати представником іншої статі або іншої орієнтації. Це не настільки важливо. Головне, що така людина зробила цей правильний вибір, а всі ці ярлики, обряди, назви її зовсім не повинні хвилювати. І зрозуміло, що чим ширша рольова гра, тим значить у ній більше брехні. Потім я, звичайно ж, знайшов пацифістські рядки і в інших авторів. Але всі вони говорили про свій час, тому я вирішив створити свою літературу, і я вирішив зробити головними темами своїх творів пацифізм і цноту, я писав про те, про що інші якщо й писали, то дуже мало. І зараз я можу з упевненістю сказати, що я написав достатньо книжок на ці найважливіші для всього людства теми.
Небуття смерті є для пацифіста втіхою, померши, пацифіст уже не бачитиме, не чутиме про божевілля мілітаризму, що виправдовує насильство і лиходіїв називає героями, все це поклоніння природній деструктивній силі. Одне є погане в смерті — тоді я не зможу любити себе. Любов закінчиться. Зі смертю любов закінчується, а є тільки одна справжня любов, це любов до самого себе. З одного боку, зі смертю перестаєш бути в суспільстві, що непогано, але з іншого боку, перестаєш бути у своїй самоті, що погано, взагалі перестаєш бути. Або розумом ми перемістимося в майбутнє, де навчаться оживляти розум людський, беручи його з минулого і створюючи для кожного безтілесного розуму свій власний рай за допомогою технічної візуалізації. І це буде остання або єдина ілюзія у світі, не містична програма.
Мій агностицизм і полягає в тому, що я вірю в усю цю нісенітницю, плоди своєї уяви зриваю, розповідаю про них, але куштувати їх не кваплюся. Завжди плід ілюзії на ділі виявляється несмачною пустушкою. Справа пацифіста і доказ пацифізму в самому житті людини, якій просто потрібно прожити своє життя мирно, не беручи до рук зброю, нікому не спричиняючи насильства, ні людям, ні тваринам. І якщо для цього слід стати самотнім вигнанцем, нехай так, нехай так і буде. Якщо для цього потрібно постраждати і загинути, що ж, смерть нікого не пропустить. Але головна мета, яким померти. Якщо й помирати, то неодмінно мирною людиною. Що ж до створення сім'ї, то у своєму житті я бачу, що пацифістів не любить протилежна стать, тому про сім'ю не може бути й мови. Але якщо все-таки двоє пацифістів зустріли один одного, то нехай живуть мирно разом, вони обопільно не захищатимуться насильством. Це і є справжнє моральне життя і моральна смерть. Шлях і результат. Потрібно розуміти, що покаяння не існує, все, що ми робимо у своєму житті, все залишається з нами. Тому потрібно не робити зла. А що є добро і зло, що морально, що аморально, я вже детально розписав у своєму Агнозисі, повторюватися немає сенсу.
Я пам'ятаю своє дитинство, в якому було насильство, коли я бив, під виглядом гри або веселощів, і коли мене били батьки, батько один раз, а мати безліч разів, тому я знаю, що таке насильство і знаю, наскільки воно огидне. У тому-то й біда, що я вбирав насильницьку поведінку дорослих і усвідомив, що так чинити неправильно, тільки після свого повноліття або трохи раніше. Я достатньо зла і дурості на собі відчув, щоб ненавидіти зло і дурість. Пам'ятаю, як батько вів мене до
